Альбіна ДЕРЮГІНА: "Нас наполегливо хочуть викинути на вулицю"


ХУДОЖНЯ ГІМНАСТИКА

Зміна поколінь - в будь-якому виді спорту процес складний і часто тривалий. Особливо якщо мова йде про заміну майстрів екстра-класу. На це йдуть роки, а іноді й десятиліття.

Зокрема, якщо говорити про художню гімнастику, то, наприклад, Болгарія досі не може підготувати спортсменок рівня тих зірок, якими вона славилася в далекі 80-і роки минулого століття. І цим сповна скористалася Україна, домінуюча протягом майже всіх 90-х років.

За цей час наша країна продемонструвала гімнастичному світові цілу плеяду справжніх маестро - Олександру Тимошенко, Оксану Скалдіну, Катерину Серебрянську і Олену Вітриченко, у яких потім підхопили естафету Тамара Єрофєєва, Наталія Годунко та Анна Безсонова. Але спортивна кар'єра гімнасток недовговічна, і хоча та ж Безсонова захоплювала всю планету майже десять років, прийшло і її час залишити килим.

Хто готовий стати їй гідною заміною? Поки що краще за всіх це виходить у талановитої Аліни Максименко, яка вже завоювала іменну ліцензію на Ігри-2012. Приєднатися до неї можуть і інші наші спортсменки. 14 січня в Лондоні стартує так звана передолімпійська тиждень, де останній шанс отримати заповітні ліцензії мають ті дівчата, яким не пощастило зробити це раніше. У тому числі і представниці України.

... Зізнаюся, в знаменитій «Школі Дерюгіних» я не бував давненько. Однак зовні там нічого не змінилося. А внутрішньо ... Головний тренер нашої національної команди Альбіна Дерюгіна запросила мене пройти в зал, де як раз тренувалися сборніци.

- Цю композицію Анни Різатдіновій склали буквально вчора, - зізналася Альбіна Миколаївна. - Так що не судіть строго, якщо поки щось не виходить.

Дійсно, виходило не все, та й дивно було б побачити зворотне. Як-не-як, Різатдінова на той час виконала свій шедевр не більше десяти разів. А в тому, що це шедевр - готовий заприсягтися! Традиційна висока амплітудно, динаміка, політ, унікальна складність кожного елемента і найтонша робота з предметом - як ще це називається? Слідом за Різатдінової в такому ж ключі відпрацювала і Аліна Максименко. Але ж у всьому світі гімнасток, здатних продемонструвати подібне, раз-два та й усе. Значить, не все так погано в цьому залі, як можна судити з боку, не бачачи деталей своїми очима. І все ж, не зміг втриматися від заготовлених заздалегідь питань ...

- Альбіна Миколаївна, що відчуває наставник, коли завершують кар'єру такі найяскравіші майстри, як Анна Безсонова?

- І смуток, і гордість одночасно. Адже коли переповнені трибуни столичного Палацу спорту стоячи вітають твою вихованку - значить, разом з нею ми чогось, та й домоглися. Оплески Безсонової - це ж і оплески її тренерам. Тому я відчувала почуття безмежної гордості. З іншого боку, завершувала кар'єру гімнастка, з якою пов'язані всі наші найгучніші досягнення останніх десяти років. Це дуже великий термін. Ми разом пережили Олімпіади 2004 і 2008 років, де Аня вигравала бронзові нагороди. Чого їй це коштувало насправді - знає тільки вона і ми, тренери.

А титул абсолютної чемпіонки світу 2007 року став для Безсонової тим загальним визнанням, який вона заслуговувала давно. Але судді в силу зрозумілих причин вперто відмовлялися бачити очевидне. І все ж, навіть у них заговорила совість. Значить, Анна Безсонова дійсно була настільки великою, не побоюся цього слова, гімнасткою, що навіть найжорстокіші «підкилимні» ігри виявилися безсилими проти її таланту і майстерності. Тому разом з гордістю мене переповнювала і смуток. Смуток від того, що ця прима світової художньої гімнастики прощалася з нею в ролі спортсменки.

Однак зараз мені дуже приємно, що Аня щодня приходить в зал і намагається передати свій багатий досвід молодим спортсменкам. Вона успішно склала іспити на тренерському та суддівському семінарі, так що прощатися з рідним видом спорту Бессонова, на щастя, не збирається.

- Багато фахівців вважають, що з відходом Безсонової Україна втратила дуже вагомий «козир» в політичній грі художньої гімнастики, і що тепер подальші перспективи нашої країни вельми туманні ...

- Дійсно, відразу знайти гідну заміну такого майстра як Безсонова дуже важко, якщо взагалі можливо. Саме цим пояснюється деякий спад в наших результатах. Але глибоко помиляється той, хто говорить про занепад української художньої гімнастики. Адже в 2010-2011 роках ми з Іриною Іванівною Дерюгіної взагалі відмовилися від відпочинку і провели титанічну роботу. Відключитися від неї дозволили собі тільки протягом п'яти днів після торішнього чемпіонату світу. А так кожен день проводили в залі з ранку і до ночі. Розуміли: ми зобов'язані підготувати нових майстрів, щоб наша країна продовжувала залишатися в трійці найсильніших гімнастичних держав світу.

Це був колосальний труд! Взяти день тренувального збору в Берегово. О 6 ранку - загальне побудова, о 6.15 я починала перше заняття. Це фізичні вправи, які дівчата виконували зі свинцевими обважнювачами на ногах. О 8.30 спортсменки йшли в басейн і 15 хвилин плавали. О 9.00 - сніданок, потім годину відпочинку і друге тренування з максимальними фізичними навантаженнями. Після - обід і півтори години відпочинку. І, нарешті, третє заняття - хореографія і робота з предметами. Воно закінчувалося о 19.00. А додайте сюди ще складання композицій, підбір музики і костюмів ...

На чемпіонаті Європи-2011 відчули: працювали недаремно. Можемо, вміємо! І Аліна Максименко була нічим не гірше нинішніх світових лідерів. Так, на п'єдесталі пошани з'являлася рідко, однак при всіх традиційних суддівських «фокусах» від першої трійки відставала всього нічого. А якби арбітри були абсолютно об'єктивними, то ваше запитання напевно не пролунав би зовсім.

- Однак напередодні передолімпійському тижні путівку в Лондон має тільки одна Максименко. А як же інші гімнастки, ті ж «групповічкі»?

- Анну Різатдінова ви тільки що бачили. І що, хіба заслуговує ця гімнастка непотрапляння на Ігри-2012? Думаю, її композиції стануть тільки справжньою окрасою змагань. Щоб отримати ліцензію в Лондон, на передолімпійському тижні Ганні необхідно пробитися в провідну п'ятірку серед тих, хто ще бореться за це право. Впевнена, зі своїм завданням Різатдінова впорається успішно.

Вірю і в наших «групповічек». Все-таки вони вже досить досвідчені. Це Вікторія Ленишин (1991 р.н.), Олена Дмитраш ​​(1991), Світлана Прокопова (1993), Вікторія Мазур (1994), Анастасія Жихарева (1995), Євгенія Гомон (1995) і Валерія Гудим (1995). На відбірковому чемпіонаті світу вони зайняли підсумкове сьоме місце, тоді як безпосередньо в Лондон потрапляли перші шість збірних. Сподіваюся, тепер їм уже ніхто і ніщо не завадить зайняти місце в квартеті, який доповнить число команд-учасниць Олімпіади. Хоча працювати з ними, зізнаюся, набагато складніше, ніж з Максименко і Різатдінової.

- Чому? Адже потрапити на Ігри-2012 - чи може бути кращий стимул?

- Це так, але я взагалі не люблю це слово - стимул. Якщо ти вже прийшов в зал - то працюй на совість! Чому когось треба умовляти? Ось, скажіть, який був стимул у мене, коли я починала працювати? Зарплата маленька і досить туманні перспективи, адже художня гімнастика як вид спорту тоді тільки зароджувалася. Але у мене було відчуття відповідальності: якщо взялася за цю справу - значить, необхідно працювати сумлінно. Навчитися переступати через «не хочу» і «не можу». Тільки так можна чогось досягти. А у нинішнього покоління, на жаль, цінності зовсім інші. Багато хто живе в так званому віртуальному світі - мобільники, смартфони, ноутбуки ... Їм там набагато цікавіше, ніж в залі.

- Як з цим можна боротися?

- Не повірите, але я не знаю! Намагаємося вирішити проблему і батогом, і пряником. Іноді доводиться когось просто відраховувати з «Школи Дерюгіних». Найчастіше звертаємося до батьків. Але це допомагає лише на час і далеко не всім. І якщо індивідуально з гимнастками спільну мову знайти можна, то в групових вправах зробити це набагато складніше. Ні в однієї-двох настрою і бажання працювати - інші теж страждають. Тому залишається сподіватися, що перспектива потрапити на Олімпійські ігри їх хоч трохи образумит.

- Дивлюся, за останнє десятиліття приміщення і зал «Школи Дерюгіних» майже не змінилися ...

- На жаль, це так. Дуже шкодую, що, незважаючи на всі зусилля, нам поки так і не вдалося побудувати свою школу художньої гімнастики. Маю на увазі сама будівля, де було б все для спортивного і особистісного зростання гімнасток - основний зал, тренажерний, хореографічний, зручні роздягальні, кабінети для масажу та фізпроцедур, фонотека, кімнати відпочинку, їдальня ... І обов'язково шкільні класи. Більш того, нам доводиться боротися навіть за нинішнє приміщення, звідки нас наполегливо хочуть фактично викинути на вулицю. І це - одну з найсильніших шкіл світу! Що ж, такі реалії сьогоднішнього життя. Але, тим не менш, ми з Іриною Іванівною Дерюгіної робимо все можливе, щоб українська школа художньої гімнастики, попри все, розвивалася і міцніла ...

Сергій ДАЦЕНКО, Спорт-Експрес в Україні