Василь Ломаченко: «В аматорському боксі стало нецікаво». Лондон-2012. Бокс


Reuters

Єдиний в історії українського боксу дворазовий олімпійський чемпіон не став змінювати себе і старанно слідував обітниці мовчання, даним їм до фінального бою. Зате після вирішального поєдинку з корейцем Хан Сун Чулом і питань до Василя накопичилося чимало, і настрій для відповідей у ​​нього було відповідним.
- За питомою вагою лондонське золото важче пекінського. А чи можна оцінювати сили, витрачені вами для завоювання цих двох нагород? - запитав я 24-річного уродженця Одеської області.
- З боку могло здатися, що свої перші Олімпійські ігри я пройшов просто без нічого. Принаймні саме так все і виглядало. Але насправді, це було досить непросто. У Лондоні ж суперники - особливо два перших моїх противника - не були такими вже сильними. Хоча ви і самі бачили, що особливо великих рахунків в цих боях не було. Так що я не хочу виділяти якусь із цих нагород. Скажу так: дві Олімпійські медалі - найскладніші в моїй кар'єрі.
- Вашу півфінальну сутичку з Ясніером Толедо Лопесом фахівці називали «достроковим фіналом» ...
- І мали рацію. Він був самим конкурентоспроможним суперником. Нічого дивного. Куба завжди вважалася однією з кращих держав в світі боксу. Та й потім основна специфіка Олімпіади полягає в тому, що найсильніші бійці далеко не завжди доходять до фіналу.
- Мені також здалося, що в кожному зі своїх боїв ви витрачали рівно стільки сил, скільки це було потрібно для перемоги ...
- Так і є. У Пекіні мені було набагато цікавіше і дивитися бої, і боксувати самому. Все тому що суддівство на Іграх-2008 було зовсім іншим. А тут боксерів поставили в такі рамки, що ми просто перестали отримувати задоволення від того, що робимо в рингу. Головна мета - боксувати таким чином, щоб не давати арбітрам можливості натискати собі якісь удари. Судіть самі, я проводжу раунд, приходжу в свій кут, і батько називає мене рахунок. Я чую якісь цифри, але вони абсолютно не відповідають моїм відчуттям від бою. Я ж знаю, що нічого не пропускаю, а мені нараховують по чотири-п'ять ударів за раунд. Такий арбітраж сковує боксерів. По крайней мере, мене - вже точно.
- Чотири роки тому в фіналі пекінського турніру ви відправили в нокаут француза Джелхіра за 111 секунд! Не було бажання повторити щось подібне в Лондоні?
- Ні, за такими рекордами я не ганявся ні тоді, ні в 2008-му. У мене немає якоїсь тяги до нокауту за всяку ціну. У нас такий вид спорту, що один удар може перевернути все догори дригом. І в Пекіні так вийшло, що цей удар завдав я.
- Тим не менш, сьогодні бій можна було закінчувати вже після першого раунду, виграного вами з рахунком 7: 2!
- Знаєте, мені й самому стало якось нецікаво. Я веду в п'ять ударів і виходжу на другий раунд в повній впевненості, що вже зараз-то кореєць нарешті захоче виграти. А він поводиться так, як ніби це мені потрібно відігравати прірву ударів. Стоїть собі і чекає. Чого? Що я підійду і підставлю голову під удар? Але цього ніколи не буде.
- Вам не здається, що азіат програв цей бій ще до його початку?
- Вибачте, я не телепат. Думок читати не вмію.
- Кожні сорок секунд кожного бою ви починали з обережною розвідувальної роботи. Це нове обличчя Василя Ломаченка?
- Ні. Ті, хто уважно стежить за моїми боями, знають, що я ніколи особливо не форсують події з першого раунду. Зазвичай мені потрібно придивитися, відчути, що робить суперник і тільки потім вибудовувати свої тактичні завдання.
- Що нового ви дізналися про бокс за останні чотири роки?
- Вдруге в кар'єрі дізнався, що така поразка. На чемпіонаті світу в Баку-2011 рефері присудили перемогу бразильському боксеру. Я мимоволі порівняв те, що трапилося зі зі своїм програшем в Чикаго-2007 (тоді судді в досить спірній ситуації присудили перемогу росіянину Альберту Селімову). Ви знаєте, в США рішення було спірним: я знав, що не програв. Але в Азербайджані - абсурдним! Там я був впевнений на всі сто відсотків, що виграв, але перемогу віддали бразильцеві. І хоча згодом результат бою переглянули, я дізнався якийсь новий стан моєї душі.
- Чи можна сказати, що сьогодні ви відчуваєте себе абсолютно щасливою людиною?
- Я відчував себе таким, коли у мене народився син.
- Це був ваш останній бій в аматорському боксі?
- Думаю що так. Але ще потрібно послухати, що скажуть батько, тренер збірної. Вивчити нові пропозиції.

Михайло СПІВАКОВСЬКИЙ з Лондона, Спорт-Експрес в Україні

А чи можна оцінювати сили, витрачені вами для завоювання цих двох нагород?
Не було бажання повторити щось подібне в Лондоні?
Чого?
Що я підійду і підставлю голову під удар?
Вам не здається, що азіат програв цей бій ще до його початку?
Це нове обличчя Василя Ломаченка?
Що нового ви дізналися про бокс за останні чотири роки?
Чи можна сказати, що сьогодні ви відчуваєте себе абсолютно щасливою людиною?
Це був ваш останній бій в аматорському боксі?